Католицька школа святого Василія Великого в Івано-Франківську – це приватна школа з багатою історією, в якій гармонійно поєднуються стандартна освітня програма та духовне виховання. Сьогодні, як і сто років назад, цей заклад формує патріотичну свідомість та громадянську відповідальність.
Виховання базується на християнських цінностях, учні мають можливість поспілкуватися з монахинями та духовними наставниками, пише frankivsk.one.
Створення першої католицької школи в Станіславові
Історія католицької освіти в Івано-Франківську бере свій початок у другій половині XVII століття. Тоді в місті функціонували колегії єзуїтів та парафіяльні недільні школи. Значний розвиток католицької освіти в Станіславові відбувся з приходом митрополита Андрея Шептицького, зокрема, було засновано Станіславську духовну семінарію.
Також митрополит вирішив створити першу в Станіславові католицьку школу. Для цього він запросив монахинь з Яворова, що на Львівщині. Сестри могли похвалитися хорошим педагогічним досвідом, оскільки в рідному Яворові викладали різні навчальні предмети.
Монахині отримали невелику будівлю на вулиці Заболотівській (сьогодні Василіянок), яка належала інженеру залізниці поляку Олександру Осостовичу. Чоловік віддав свій будинок, оскільки вирішив в такий спосіб вшанувати пам’ять передчасно загиблих дружини-українки Корнелії та 18-річної доньки Марії та влаштувати в ньому навчальний заклад. Чоловік дуже хотів, щоб його назвали “Інститут Марії” або “Марійський інститут”.
Отримавши будинок, сестри започаткували монастир та розпочали будівельні роботи з метою створення школи. Так у 1912 році в Станіславові з’явилась простора П-подібна будівля, де одночасно розмістились школа, інститут Марії та монастир. Ідея багатофункціонального комплексу полягала у створенні простору, що поєднує навчальні, житлові та релігійні функції, з акцентом на українському архітектурному стилі, який є симбіозом романського, візантійського та козацького бароко. Характерні риси національної ідентичності втілилися в шестикутних віконних отворах та унікальному дизайні порталу. Однак, на жаль, початковий архітектурний план не був повністю реалізований.
В будівлі функціонували загальноосвітній заклад для дівчат, що включав семирічну школу, початкові класи та гімназію. При монастирі працював Інститут Марії, де навчалися дівчата з аристократичних родин. Крім того, тут діяли притулок для сиріт, пансіон для дівчат, вчительська семінарія та школа ремесел, де учениці освоювали агрономічні, бухгалтерські, медичні навички, а також навички роботи на пошті та залізниці. З кожним роком кількість охочих навчатися в цьому закладі зростала.
Щорічно в католицькій школі навчалося близько 200 учениць. Батьки обирали цю школу з морально-патріотичних переконань. Цікавий факт: школа була конфесійною, тобто орієнтованою на учениць греко-католицького віросповідання та виділялась яскраво вираженим національним характером, однак в ній нерідко навчалися православні, римо-католички та навіть єврейки (що черговий раз підкреслює, наскільки гармонійно вживалися люди різних культур та національностей в давньому Станіславові).
До навчального процесу долучалися провідні українські педагоги, що працювали на повну ставку або за сумісництвом. Вони були не лише талановитими вчителями, але й авторитетними громадськими діячами, які вплинули на культурне життя Станіславова. Працював тут, наприклад, Микола Лепкий – брат письменника Богдана Лепкого. Він чудово знав українську старовину та прищеплював учням любов до українських звичаїв та традицій, народних пісень тощо. Ще одним відомим педагогом школи був композитор та диригент Ярослав Барнич (який, до речі, є автором відомої “Гуцулки Ксені”).
В дівчат, що навчалися в школі сестер Василіянок, була власна уніформа, як казали в той час “мундурик”, головним елементом якої був плащ гранатового відтінку та блакитний беретик, прикрашений металевою нашивкою у вигляді літери “В”. Щодня дівчата ходили в блузах та синіх спідничках, які доповнювали чорними або темно-синіми фартушками та нарукавниками. Дівчатам, що навчалися в молодших класах, було суворо заборонено носити взуття на підборах.
При школі функціонувала Марійська дружина. Крім того, учні могли займатися в різноманітних гуртках: спортивних, танцювальних, природничих, історико-географічних тощо. З 1921 року тут також працював осередок “Пласту”, заснований Надією Левицькою, дружиною Осипа Левицького – професора української гімназії.
Католицька школа в часи двох світових війн
В часи Першої світової війни Станіславів неодноразово опинявся під окупацією москальських військ. Тогочасний єпископ Григорій Хомишин дав дозвіл сестрам на переїзд в більш безпечне місце, однак жодна з них не залишила стін монастиря. У важкі часи вони допомагали, чим могли: відкрили сиротинець для дітей, що залишилися без рідної домівки, влаштували кухню для бідних. В 1916 році монастир навіть працював як військовий шпиталь.
У міжвоєнний період школа активно працювала. У 1938 році станіславський будівничий Михайло Грицак звів центральний об’єкт (де розмістилась церква Пресвятого Серця Христового) та праве крило будівлі. Споруда отримала високу оцінку фахівців. У довоєнному Станіславові це єдиний зразок “українського стилю”.
У монахинь було багато планів щодо роботи школи, яким не судилося здійснитися через прихід в місто “перших совітів”. Щодня сестер викликали на допити, їм заборонили займатись викладацькою діяльністю.
В листопаді 1947 року москальські окупанти вирішили ліквідувати монастир. На подвір’я увірвалися солдати, їх вантажівки та навіть танки. Перелякані монахині намагалися забарикадуватись, але військові танком вибили двері, викинули жінок та церковні речі та вулицю. Сестер вивезли машинами за місто. Далі деякі був заслані до Сибіру, а когось просто висадили в полі…
За офіційними даними, настоятелька монастиря Йосифа Ісопенко була засуджена до 10 років таборів. Іншим монахиням заборонили оселятись ближче, ніж 40 км від Станіславова. Ця заборона була знята аж в 1950-х років, тоді близько 20 сестер змогли повернутись в рідне місто.
В період радянської окупації в будівлі колишнього монастиря працювала партшкола, педучилище, радгосп-технікум, згодом обласна бібліотека та навіть військова кафедра інституту нафти й газу.
Відновлення католицької школи
Після проголошення незалежності України сестри Василіянки спробували повернути назад монастирське приміщення. В 1993 році за сприяння Богдана Боровича – тогочасного міського голови – монахиням повернули їх приміщення, однак процес передачі тривав 2 роки.
У 2002 році Івано-Франківська міська рада прийняла рішення про заснування Католицької школи. Спочатку було зареєстровано статут початкової школи, а у 2006 році заклад отримав статус загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів. Директоркою була призначена сестра Йосифа Кіяк. Першого навчального року в школі було 36 учнів. Серед них було двоє дітей, прабабусі яких навчалися тут в довоєнний час.
Згодом охочих навчатися в цьому закладі ставало все більше – кількість учнів сягала близько 400. Це спричинило необхідність відкриття нового корпусу. У 2009 році католицька школа отримала приміщення на вулиці Шевченка, 11 – колишню греко-католицьку духовну семінарію. В 1944-1946 роках через релігійні переконання російські окупанти вивезли звідси багатьох семінаристів та священиків, зокрема і єпископа Григорія Хомишина, відомого вагомим внеском в розвиток духовної освіти. Подальша доля багатьох із них невідома. Після закриття семінарії будівля використовувалась як міський та обласний військові комісаріати. Таким чином молодша школа залишилась на вулиці Василіянок, а на Шевченка відкрили ліцей для старших класів.
Ремонтні роботи в новому корпусі профінансувала німецька благодійна організація, чиї представники взяли участь в урочистому відкритті. Німецька сторона взяла на себе 2/3 витрат на ремонт.
Школа може похвалитися висококваліфікованим педагогічним колективом. Більшість викладачів – це світські фахівці, а близько 15 % – духовні особи, що додає закладу особливого колориту та сприяє всебічному розвитку учнів. Для постійного вдосконалення професійних навичок та духовного зростання викладачі активно беруть участь у різноманітних заходах: вони проходять курси підвищення кваліфікації для вчителів, тематичні семінари, науково-практичні конференції, дні духовної віднови, реколекції тощо.
Крім обов’язкової шкільної програми, учні займаються на різноманітних факультативах (наприклад, з англійської мови, фізики), творчих гуртках (з хореографії, журналістики, занять з вокалу) та спортивних секціях (з футболу, стретчингу, кікбоксингу, карате, фітбол-гімнастики) тощо. Таким чином забезпечується всебічний розвиток особистості в поєднанні з духом євангельської любові та свободи.
Робота в умовах війни
З початком повномасштабної війни школа була вимушена призупинити діяльність та перейти на дистанційне навчання. Працівники закладу активно займалися волонтерством: в школі виготовляли вареники, пельмені, котлети, випікали булочки та великодні паски, шили одяг, пакували та відправляли речі нашим захисникам та вимушеним переселенцям.
З вересня 2022 школа повернулась до очної форми навчання, однак частина учнів, яка виїхала за кордон, продовжила навчатися дистанційно. Сьогодні католицька школа продовжує повноцінно працювати, долаючи такі виклики сучасності як повітряні тривоги чи вимкнення електроенергії.
Учні, вчителі та батьки, об’єднані духовним наставником і сестрами-монахинями, активно підтримують свою країну на духовному фронті, беручи участь у щоденних молитвах, паломництвах, організовуючи благодійні заходи та проводячи патріотичні виховні програми тощо.
Католицька школа – це місце, де панує любов, де Бог є центром усього. Це освітній простір, де учні досягають успіху і щастя, де вчителі мають високу мотивацію, а батьки – відкриті до творчої співпраці.