На початку 20 століття єврей Кесслер продав свій готель пану Фальку. Незабаром, вище по вулиці збудував собі новий, з такою ж назвою. За це, пан Фальк подав на єврея до суду за плагіат. Кесслер, аби вирішити справу, спробував дати хабаря наміснику графу Потоцькому. Найбагатшому магнату Галичини єврей пхав у кишеню 100 флоринів. Все це під гучний сміх графа Бадені, котрий єврея на це намовив, пише frankivsk.one.
Кав’ярня “Едісон”
Хоч на початку 20 століття в Станиславові було багато закладів харчування, кав’ярня “Едісон” виділялась на їх фоні. Вона приймала відвідувачів в пасажі Гартенбергів, котрий був першим супермаркетом старого міста.
Власником закладу, Леон Енсль, переїхав до Станиславова з Перемишля, де він теж провадив свій бізнес. Втім, поляк-підприємець не мав надто хорошої репутації в місті. В 1905 році пан Енсль, за чутками, був замішаний у скандалі. “Кавову змову” організували місцеві підприємці та різко підняли ціну на ароматний напій. В їх числі був і власник “Едісона”.
Пан Леон добре вмів економити. В 1906 році домовився про знижку на газ для освітлення приміщень закладу. Енсль повинен був платити на 50 гелерів менше, при умові, що його заклад спалить мінімум 8 тис. кубометрів газу за рік.
Підприємець вмів налагоджувати зв’язки та організував на святкування Нового 1908 Року військовий оркестр 58 полку піхоти. Музиканти розважали гостей на святковій вечірці.
Енсль, попри спірні риси характеру, був людиною справедливою. Одного разу, підприємець помістив в місцевій газеті оголошення, що знайшов в “Едісоні” жіночу сумочку з двадцятьма кронами всередині. На жаль, в 1911 році Леон Енсль продав кав’ярню пану Вассерману з Тернополя.
Щодо самого закладу, то він мав свої принади, котрі виділяли його серед інших. “Едісон” – не просто місце для смакування кавою, а цілий гастрономічний комплекс. Тут клієнти могли скористатись з буфетної зали, читальні, картярського відділу, галереї для оркестру та вбиральні для дам.
В головному залі було два поверхи на площі 180 квадратних метрів. Приміщення прикрашали модні, на той час, люстри та інтер’єр в стилі “поміркованої сецесії” (органічні форми та природні елементи, зображення рослин та тварин у декорі, приглушена кольорова гама з переважанням зеленого, коричневого, блідого блакитного та жовтого).
“Едісон” відразу після відкриття справив на відвідувачів фурор. В перший день роботи, 21 січня 1905 року, на каву зайшло до тисячі клієнтів. Кав’ярня навіть на старих станиславівських листівках красувалась.
Готель “Центральний”
Заклад розташовувався на Собеського (Січових Стрільців, 4). Містяни називали його на французький лад “Централь”. Готель й справді був нічим не гіршим за модні закордонні. Гості хвалили його за зручне розташування в центрі Станіславова та комфортні умови.
Власником був Леон Кесслер – місцевий єврей. До того як відкрити фешенебельний заклад, мав невеликий двоповерховий готель на розі Липової та Собеського (Шевченка) з такою ж назвою. Кесслер продав його пану Фальку. Коли єврей-підприємець відкрив “Центральний”, пан Фальк обурився та подав на нього до суду за плагіат. Кесслер намагався залагодити справу та дати хабаря графу наміснику Потоцькому. Втім, його 100 флоринів виглядали дуже смішно. Особливо, для графа Бадені, який, до речі, сам намовив єврея на такий вчинок.
Інцидент з Потоцьким завершився без наслідків. Щодо суду, то для Кесслера він пройшов вдало. Підприємець зберіг назву свого закладу без змін.
Втім, у 1912 Леон Кесслер продав готель пану Симону Гюнбергу за 300 тис. крон. Після цього єврей, схоже, переїхав, бо місцеві газети більше його не згадували.
Франківські колекціонери мають листівки, де зображений власник “Централю” Кесслер. На вигляд йому було років п’ятдесят. Єврей був лисуватим та мав сиві вуса. На листівці, де зображений його готель, сам власник стоїть на балконі другого поверху.
В готелі було 36 стильних та повністю умебльованих номерів. “Централь” міг похвалитись водопроводом, газовим освітленням, телефоном та гарячою водою, що на початку 20 століття було, радше, розкішшю. Гості закладу могли скористатись з аналогів теперішніх таксі. На подвір’ї “Централю” розташовувались возівні та стайні для коней.
Заклад був популярним місцем в Станиславові. За деякий час після відкриття, в “Центральному” гостював сам граф Потоцький зі спікером крайового сейму графом Станіславом Бадені. Відомі гості прибули влітку 1904 року на інтронізацію єпископа Хомишина.
В 1910 ще одні знаменитості відвідали “Централь”. Леопольд Сальватор – фельдмаршал-лейтинант, генеральний інспектор австрійської артилерії. Він належав до керівного дому Габсбургів та був кровним родичем самого імператора.
Мережа Хаубенштока
Листівок з обличчям Мауріція Хаубенштока у франківських колекціонерів збереглось найбільше. Бізнес у цього пана йшов дуже добре та проіснував найдовше. Власник мережі кафе розпочав свою діяльність ще в 1892 році. Перший ресторан знаходився в невеликій будівлі на Вітовського, де нині можна відвідати “Пиріжкову”. Заклад полюбився містянам, бо тут можна було поїсти смачненького як держслужбовцям, так гімназистам.
У 1903 пан Хаубеншток взявся розширювати власний бізнес. Він орендував ресторан в парку Станиславова та платив щороку до міського бюджету 620 крон. Крім того, купив приміщення в крамниці Гуравського, коло дирекції залізниць. Його зала для сніданків завжди була повна відвідувачів.
На залізничному вокзалі підприємець Мауріцій утримував ресторан третього класу. Йо справедливо вважають першим власником мережі ресторанів у Станиславові.
В 1913 році Хованці, на місці старої ресторації Хаубенштока, збудували статечну п’ятиповерхівку. Тут підприємець певний час винаймав приміщення. Втім, незадовго переїхав на Гаусвальда.
У 1918 році пан Мауріцій відкрив ресторан “Габсбург” на розі Січових Стрільців та Чорновола. Також, тут була зала для сніданків, крамниця делікатесів та кав’ярня. Ресторан приваблював відвідувачів відкритою терасою, де можна було смачно поїсти на свіжому повітрі, полюбуватись чудовим краєвидом на сквер. На місці якого у Франківську тепер знаходиться поштомат. Є також поштівка зі зображенням цього закладу.
Ресторан мав хорошу славу і серед місцевого бомонду. Багатії не раз влаштовували в закладі Дні Народження та корпоративи. В 1934 “Габсбург” відвідав міністр внутрішніх справ Польщі Броніслав Пєрацький. Втім, поважного пана за кілька днів застрелив оунівець.
У франківських історичних архівах можна знайти трохи інформації про Хаубенштока. Він народився взимку 1870 року в Тшебіні коло Кракова. Входив до “Віри Мойсеєвої”. Його справжнє ім’я було Абрахам Мозес. Він очолював Товариство рестораторів у міжвоєнний період. Навіть балотувався до Міської ради. Мав поменшання на Собеського, 22, де й працював.
За радянської влади “Габсбург” націоналізували та відкрили тут пивну. Пивна працювала до 1940 року. Інформація про пана Хаубенштока різко губиться. Цілком можливо, що його, як і тисячі євреїв, навіки забрало гетто.
“Перша українська бляхарська робітня” Снігуровича
Ще одним відомим підприємцем та громадським діячем в Станиславові був Северин Снігурович. Він народився в Братишеві Тлумацького району в 1884 році. В 1908 відкрив у Станиславові “Першу українську бляхарську робітню”. Вона знаходилась на розі Шашкевича та Незалежності, в “Українській хаті”.
За певний час, Снігурович розширив асортимент та продавав кухонний посуд, кришталь, порцеляну, скло. Кілька років було потрібно для того, аби крамниця Снігоровича стала кращою в Станиславові.
В часи ЗУНР пан Северин був заступником міського голови. Він заснував Руську міщанську касу (Український кооперативний банк). В міжвоєнний період талановитий підприємець очолював Ремісничу бурсу та Товариство українських ремісників. Жив у багатому будинку на Січових Стрільців, 38.
В 1944 Снігуровичі переїхали в Австрію, а згодом до Канади. В 1965 пан Северин був почесним гостем на з’їзді вихідців зі Станиславова в американському Клівленді. Нащадки Снігуровича й досі активно цікавляться життям Франківська.
