Щастя, звичайно, не в грошах, але, як сказали б скептики: “Щастя не в грошах, а в їх кількості”. Це, звичайно, дотеп, але в кожному жарті є тільки частинка жарту, а решта — завуальована правда. Тому як би ми не хотіли обходитись без грошей і не прагнули бути абсолютними альтруїстами, в сучасному світі це просто неможливо: від найбанальніших покупок продуктів до придбання авто чи житла, пише сайт frankivsk.one. А тому, як не крути, ми заручники грошей. Але цікаво, як було колись з фінансами, де люди брали гроші, де їх зберігали, що робили, коли не вистачало їх, де позичали та що було з банкрутами?
Хочеш мати ворога, позич йому гроші
Першими, хто почав здійснювати фінансові операції, були тамплієри. До речі, забобон про п’ятницю тринадцятого пішов власне через їхній орден та безпосередньо через їхні грошові оборудки. Як стверджує історія, тамплієри — орден монахів, який прославився хрестовими походами. Між боями вони виконувати послуги з охорони та супроводу купців, які торгували між містами та країнами, а час непростий. Звичайно, послуги щедро оплачувалися, а оскільки монахам особливо грошей і не потрібно було, то загальна сума статків ордена була космічною. Верхівка ордену надавала ці кошти всім, хто до них звертався, під невеликий відсоток. Відомо, що клієнтами ордену тамплієрів були навіть європейські монархи та навіть католицька церква на чолі з Папою. Папа Климент V через підбурювання Філіпа IV (Вродливого), який теж був боржником тамплієрів, щоб не віддавати борги, змовившись, звинуватили орден в єресі та вирішили знищити їх. Щоб орден не розбігся, вирішено було в один час схопити всіх причетних до ордену. Сталось це в 1312 році саме 13 числа яке припадало на п’ятницю. Так орден, який був найбагатшою установою того часу, в один момент був знищений, всі землі та володіння експропрійовані до церкви, а борги анульовані. Ось так легко в часи Середньовіччя можна було погасити кредит.
Перша ластівка
Тамплієри до Станиславова не втекли, проте зі створенням міста сюди зайшли і люди зі значними статками, які були готові робити бізнес, який започаткував орден, тобто позичати гроші під відсотки.
Першою кредитно-фінансовою установою Станиславова стала Каса ощадності, яку створено було в 1868 році. Першою локацією закладу була міська ратуша, але майже одразу установа каси почали будівництво власного приміщення. Маючи кошти, власники першого банку швидко перейшли в нову будівлю і навіть з часом почали її розширювати. На кінець ХІХ століття Каса ощадності Станиславова за сумою вкладів посідала 4 місце в Галичині.
Монополію на фінансові операції було порушено аж у другій половині ХІХ століття. У місті починають з’являтися повноцінні банки, щоправда, філії львівських або віденських фінустанов. У місті офіційно першим банком став Галицький іпотечний банк у 1867 році. Далі, як гриби після дощу, почали з’являтися наступні: Селянський банк, Крайовий, Зв’язковий та Міщанський банки. Такий високий темп появи фінансових закладів спричинив появу цілого “банківського кварталу” по вулиці Сапіжинській (зараз вулиця Незалежності).
Грандіозною подією для міста стало відкриття Австро-Угорського банку у 1905 році. Банк був наймодерновіший на той час. Будівля банку була грамотно спроєктована та надійно збудована. Про це свідчить той факт, що за весь час існування в цій будівлі були банкові установи. Зараз там розміщується “Райффайзен банк Аваль”.
У 1922 році в Станиславові була відкрита філія львівського Земельного іпотечного банку, яка стала першим банком що співпрацював із закордонними банками. Згодом були засновані та розпочали роботу суто українські фінансові установи: “Промбанк” та “Українбанк”, останній належав до найпривабливіших банків Галичини для інвестування коштів.
Таким чином, на першу половину XX століття в Станиславові було 18 банків, 8 кредитних установ та 20 кредитових спілок, що свідчить про фінансову грамотність та освіченість у банківських справах містян. Це зумовлено також тим, що самі банки не були надто жадібними, відсоток на кредитні кошти був доволі хорошим. Крім цього банки займалися благодійністю, що було нормою для тогочасного суспільства. Спокій та добробут Станиславова був порушений початком військових дій Другої світової війни.
…як і ми прощаємо боржникам нашим
Там, де є фінанси, обов’язково будуть і боржники. Люди планують, мають надію, беруть позику, але не завжди виходить так, як планувалось. Польське законодавство, яке розповсюджувалось і на Станиславів, регламентувало способи і порядок повернення боргів. Стягнення боргу відбувалось через суд. Без судового вироку службові виконавці не мали права здійснювати стягнення. Злісний боржник міг потрапити до в’язниці терміном на 6 місяців для роздумів.
Але і боржники мали свої гарантовані права:
- не підлягало стягненню особисте майно та необхідні предмети побуту;
- релігійні предмети, родинні пам’ятки та нагороди;
- заборонялося забирати у боржників інвентар, запаси для посіву, землі під пасовищами;
- не підлягали стягненню військові пенсії та студентські стипендії.
Конфісковане майно продавалось шляхом відкритих публічних торгів, а вся отримана сума віддавалась кредиторові. Попри деякі права, все ж таки законодавство більше захищало фінансові установи.
Післявоєнна банківська катавасія
З 1939 року все місто, а відповідно і усі установи, перейшло у розпорядження совітів. Як в усіх сферах, так і з банками ситуація при радянській окупації була однакова: привласнити, обікрасти, знищити і звинуватити попередніх власників. Комерційні банки були ліквідовані, вся власність установ перейшла до держави, власники та керівники фінустанов були звинувачені за різними статтями та репресовані. Вклади клієнтам банків не були повернуті, за винятком Земельного іпотечного банку, його клієнтам було повернуто мізерну частку інвестувань. Таким чином було знищено майже столітню історію банківської справи в Станиславові.