Станиславів від початку створення дуже швидко розвинувся як повноцінне місто. Тут було все для достойного проживання, адже місто будувалось як оборонна фортеця. Крім виробництва продовольства, яке було в пріоритеті, міська влада сприяла розвитку різноманітних промислів та ремесел. Тому не дивно, що дуже швидко місто стало одним з найбільших виробників та імпортерів власної високоякісної продукції у Європу. Розвинені промисли не занепадали, а тільки розвивались, вдосконалювались та передавались у спадок, пише сайт frankivsk.one.
Шкіряне виробництво
Серед різноманіття виробництв Станиславова вирізняється фірма з виробництва шкіри. Засноване підприємство було у 1988 році станиславівцем єврейського походження Яковом Маргошесом. Про засновника нема багато інформації, проте відомо, що мав 5 дітей: 4 синів та доньку. Народився 1975 року і прожив 64 роки. Був суворим керівником та одним із найбагатших людей міста. Його продукція експортувалась у багато європейських міст, що давало доволі великі прибутки. Був власником першого автомобіля в Станиславові. Подейкували, що під час Першої світової війни з міста втікав на персональному літакові. Але це однозначно не є правдою, оскільки Маргошес помер за два тижні до початку тих подій.
Відомо, що народився майбутній підприємець у сім’ї єврейського шевця, мабуть, саме це вплинуло на вибір майбутньої сфери бізнесу. Починав свою справу з невеликого виробництва, на якому було залучено всього 20 робітників. Поступово виробництво набирало оберти, вдосконалювалось та розширювало ринки збуту. На кінець 1938 року фірма була найбільшим підприємством легкої промисловості всієї Галичини. Коли справи пішли вгору, для потреб виробництва Маргошес спланував звести окрему будівлю. Для цього шкіряний магнат запросив німецьких інженерів, які допомогли йому реалізувати задумане. В результаті в 1927 році було збудовано великий триповерховий корпус з окремою особистою електростанцією.
Виробництво не виготовляло взуття чи одяг, а займалось лише обробкою шкіри для вищезазначених потреб. Згодом почали виготовляти матеріал для підошв. Підприємець планував також збудувати шевський комбінат, проте за віком та станом здоров’я цю справу хотів перекласти на когось із синів. Завадила війна. Попри це, Маргошес був поважним далеко за межі Галичини мільйонером, і заробляв значні статки, оскільки був у цій ніші монополістом.
Династія Маргошесів
Магнат поступово відходив від справ, передавши бізнес синові, який навіть пройшов навчання з вичинки шкір в Німеччині. В тодішній газеті є стаття журналіста Адольфа Грушовського, який відвідав виробництво і особисто поспілкувався з молодим Маргошесом. Зі статті видно, що юнак скептично ставився до навчання та знань, які отримав. Він розповідає, що теорія, яку він освоїв, не мала нічого спільного з власне виробництвом. Тут важить тільки досвід та напрацьовані та випробувані технології, які династія Маргошесів тримала в таємниці. Крім цього у згаданій статті є вказівка, що на фабриці хоч і були доволі складні і шкідливі умови праці, але людей не бракувало, оскільки заробітна плата на виробництві була найбільшою у всій Галичині. На фабриці виробництво було поставлено на конвеєр, кожен працівник виконував тільки якусь одну операцію. В результаті багаторічної праці, Маргошеси зуміли вдосконалити деякі станки, які були тільки у них.
Яків Маргошес помер у віці 64 років, перед цим довго хворівши. З приходом радянської армії та окупації Станиславова вся родина змушена була залишити родинну справу та втікати за кордон.
Подальша доля
Радянська влада конфіскувала всі маєтки та зокрема і фабрику і з 1949 року на місці шкіряного підприємства запрацювала взуттєва фабрика “Плай”. Тут стали випускати взуття, проте якістю воно не відзначалось, а сама фабрика відома тим, що не виплачувала зарплатню працівникам. У 1991 році фабрика закрилась. Так і завершився понад столітній період виробництва шкіряної продукції у нашому місті.