Перша українська гімназія в місті

Боротьба за існування української гімназії в Станиславові тривала кілька років, починаючи з 1900. Поляки намагалися не допустити цього. 1903 українські посли у відчаї покинули сейм, з причини відмови польської більшості дати згоду на бюджет для заснування. Лише натиск віденського уряду спонукав галицьке правління дати згоду на будівництво гімназії у 1905 році. Про першу українську гімназію старого міста – у статті на frankivsk.one.

Заснування гімназії

Діти перед канікулами, як зазвичай, складали іспити до польської гімназії. Пізніше, їм стало відомо про відкриття 1 вересня, так званої, “Ц.К. державної гімназії з руською викладовою мовою”. Учні склали ще іспит з української та перейшли в нову гімназію. Так, 1 вересня 1905 року почала діяти Станіславська перша українська гімназія, але лише з одним першим класом.

Школу тоді відвідувало 140 учнів, а першим директором став Микола Сабат. У 1907 Сабат винаймає новозбудований двоповерховий будинок на Липовій, 44 у місцевого багатого торговця мукою. Того ж року докладає всіх зусиль, аби забезпечити нове приміщення гімназії необхідним устаткуванням. Вже в 1908 гімназія мала 4 класи та 8 відділів. Той же купець, наступного року, будує позаду ще одне приміщення для гімназії.

В 1912, через велику кількість учнів, пройшло відкриття ще одного приміщення під навчальний заклад. Таким чином, українська гімназія стала класичною восьмикласовою. Життя учнів в стінах гімназії було, справді, насиченим. Вчителі всіляко сприяли розвиткові дитячих талантів, залучали до духовного життя, влаштовували різноманітні свята, концерти. В стінах академії виступи проводились під українським стягом, на якому колишні випускники присягали на вірність ЗУНР.

Приїжджі учні жили у бурсі Інституту св. Йосафата. Поляки намагалися всіляко нашкодити розвитку державної освіти, навіть після того, як дали добро на відкриття української гімназії. Вони змушували учнів переписуватись до польської гімназії, інакше їх буде усунуто з бурси. Поляки не гребували союзниками у вигляді москвофілів. Тому, діти останніх перевелись в польську гімназію, а тих, хто відмовився, було усунуто від навчання.

Гімназія за Осипа Левицького

У вересні 1914 російська окупаційна влада дозволила відкрити школу. Вчителів тоді бракувало, бо майже всі були залучені до війська. Проіснувала школа до грудня, бо директора Сабата і професора Дем’янчука було арештовано та вивезено до Львова. Там Сабат вийшов на волю, а решту ув’язнених заслали в Росію. 

За часів Австрії до 1918 гімназисти повинні були носити мундири (учнями гімназії були лише хлопці). Учителі могли, але не були зобов’язані одягати форму. Сабат був директором гімназії 20 років до 1927. Помер Микола Сабат в 1930.

До розвалу Польщі директором був Осип Левицький. З 1939 по 1941 за більшовиків управляв школою професор С. Никифоряк. Під час німецької окупації до 1944 – знову Левицький.

Керівництво школи за Левицького та учителі звертали увагу на національно-культурне виховання молоді. Про це свідчили численні концерти, вистави, академії. Ініціатива, виконання та підготовка була в руках учнівських організацій. Інтелектуальному росту молоді сприяли, також, добре оснащені лабораторії в стінах гімназії. Біологічною та хімічною опікувались Ростинський, Гамерський та Даниш.

Щодо бібліотек, то учительська налічувала 1658 творів (в 1933-34 роках). Власна бібліотека “Наукового гуртка” складалась з 966 наукових та белетристичних видань. Учні активно користувалися матеріалами для підготовки до занять.

Учительський колектив сприяв розвиткові самодіяльності молоді. Правильно налаштована співпраця вихователів та учнів призвела до серйозних успіхів учнівських організацій. “Науковий гурток” на початку 30-х мав у своєму складі такі секції: українознавчу, драматичну, філологічну, географічну, природничу, математично-фізичну, філософську. Спільно із самовиховною пластовою організацією, активно вела діяльність “Самоправна шкільна громада”. Від цих організацій йшла ініціатива організації шкільних імпрез, виступів, забав та іншої молодіжної самодіяльності.

Молодь розвивалась, також, за сприяння спортивної дружини “Дніпро”. Проводились змагання з футболу, волейболу, шахів, легкої атлетики та пінг-понгу. У 1932 почав друкуватись шкільний часопис “Дружнє слово”. Головним редактором був П. Рогатинський. Видання мало такі розділи: українська мова, наука, література, мистецтво, публіцистика, спорт та гумор.

СРСР та українська гімназія 

Російська окупація в, ніби-то “самостійній” українській державі, силоміць прищеплювала російську культуру. В Станиславові тоді було 9 російських шкіл. Всі польські – ліквідовувалися. Українську гімназію було перейменовано на десятирічку. З програми викинули релігію, польську та латинську мови, українську та всесвітню історії. Натомість ввели російську мову, історію СРСР та ВКПб. Місцеву греко-католицьку Церкву теж намагались віддати під московський православний патріархат.

Гімназія стала коедукаційною. Учнів було 400-500. З 1940 учнів почали переводити до інших шкіл. На Липовій працював лише один гуртожиток. Навчання було безоплатне. Ні батьківського комітету, ні учнівських організацій не було. Діяв лише комсорг та спортивний гурток “Спартак”. Дітям забороняли відвідувати церкву та святкувати, наприклад, Різдво. Та атеїстична пропаганда була безсилою.

Гімназія за німців

На українську гімназію в Станиславові повалилась нова руїна у вигляді німецьких полчищ. Німецьке керівництво потребувало не свідомих членів суспільства, а хліборобів, робітників для воєнних потреб, ремісників. Тому, акцент ставили на будівництві професійних шкіл.

Аби зменшити можливий спротив молоді, німецька влада досить щедро відкривала гімназії на Галичині. Молодь намагались скупчити в гімназіях та фахових школах для легшого контролю, зайняти їх шкільними обов’язками.

Левицький повернувся з Кракова, щоб знову стати директором української гімназії. Вона мала бути класичного типу: латинська з 3 класу, грецька – з п’ятого. Учні хлопці мали перевагу над дівчатами, попри те, що до 1942-43 обмежень не було. Загалом, учнів було 350-450.

В 1944 німецькі війська відступали, а до Станиславова почався наплив поранених вояків. Приміщення на Сапіжинській було передано під шпиталь. Постійний терор та вбивства українців тримали жителів в тривожності та страху. Вулиці були повні озброєних опричників, котрі масово забирали людей до катівні на Блінського. Багато кого висилали до Німеччини. Влада не гребувала публічними стратами жидів. Хотіли, навіть, залучити до такого видовища учнів гімназії.

Активно діяла, в ті часи, “Виховна Спільнота Української Молоді”, що продовжувала діяльність Пласту, котрий тоді не існував. В українській гімназії ВСУМ мала свою кімнату для сходин. Між гімназистами була таємна мережа ОУН, згодом, УПА. В українській гімназії діяло 3 курені ВСУМ по 50-80 учнів. 

У 1944 школа переїздила туди-сюди через масовий потік поранених німців. Було втрачено всі приміщення і бібліотеку. Влітку почала діяти короткотривала українська гімназія у Криниці. Це було більше схоже на курси, які відвідували учні з евакуйованих гімназій, 40 дітей були з першої української.

Після тимчасової, почала діяти у Відні восьмикласова гімназія на 350 учнів (1944-1945). Колишніх учнів української гімназії залишилось мало. Багато родин переїжджали з Відня до Німеччини та в інші Європейські країни. 

Відомі випускники першої української гімназії

Колишні учні української гімназії ставали відомими діячами ОУН-УПА в стінах своєї альма-матер. Попри всі репресії, тюрми та заслання, вони не припиняли боротьбу за все українське. Діячі могли приносити користь народу своїми знаннями, натомість ставали “ворогами”. Про відомих гімназистів слід пам’ятати, як і про їх важливий вклад в розвиток державності.

Серед випускників гімназії були: В. Вличковський – єпископ УГКЦ; Д. Клячківський – полковник УПА, головний командир УПА; С. Ленкавський – діяч ОУН; А. Кос-Анатольський – український композитор, народний артист; М. Макогон-Плотнюк (Вільде) – українська письменниця; М. Скала-Старицький – співак опери; Б. Ясінський – громадський діяч укр. діаспори у США, педагог, бібліотекознавець, науковець; О. Гірник – український дисидент, політв’язень, гонимий польською владою за участь в ОУН; Р. Смик – меценат укр. культури, релігійний та громадський діяч, лікар; С.-М. Фостун – письменник і журналіст, громадський діяч та багато інших.

Після другого приходу більшовиків, українська гімназія припинила свою діяльність. Так завершилась її багатостраждальна історія з 1905 по 1945 роки. Попри всі складні часи, вона подарувала тисячі духовно готових до життя, свідомих діячів, які просували українське в політичному та культурному руслі як на рідній землі, так і в складі діаспори.

More from author

Українське посвідчення водія: чи потрібно міняти в Польщі?

У більшості країн Європи рух на автомобілі регулюється Віденською конвенцією. Багатьом українським водіям довелося виїхати до Польщі через війну. Українці, які перебувають за кордоном,...

Музичні школи та студії на Франківщині

На Франківщині музичних шкіл та студій є достатньо багато як і державних, так і приватних і з кожним роком дедалі частіше батьки приходять зі...

Відпочинок у Івано-Франківську з орендою кальянів на дім

Бажання відпочити, наприклад, після напруженого робочого дня або у вихідний може виникнути у кожного. Приємно, коли таке бажання доступне у будь-який час завдяки якісному...
.,.,.,.