Минуло майже сто років, як світ пережив найжахливішу трагедію в історії – Другу світову війну. Криваві події, що тривали з вересня 1939 до вересня 1945, принесли у кожен куточок нашої планети хаос, смерть та величезні втрати. Але навіть у такі тривожні часи потрібно було виховувати та навчати молоде покоління, яке змогло б побудувати нові мирні міста. Освіті в роки Другої світової війни на теренах Івано-Франківщини довелось пройти складні випробування, пише сайт frankivsk.one.
Радянська освіта
17 вересня 1939 року армія радянського союзу розпочала спланований визвольний похід згідно з умовами, які були затверджені пактом Молотова-Ріббентропа. Територію Польщі диктатори розділили між Німеччиною та СРСР. У результаті військового наступу до складу радянського союзу приєднались землі Галичини. Радянська влада запанувала на Львівщині, Івано-Франківщині, Тернопільщині, Волині, Закарпатті.
З приходом нової влади у західноукраїнських школах почала вводитись радянська навчальна програма. Польську мову скасували, ввели нову – російську. А вивчення польської історії чи культури відтепер вважалось злочином та повністю заборонялося. Шкільні підручники наповнилися антирелігійною пропагандою та епічними статтями про діяльність великих більшовицьких вождів.
Проте серед цілковитого хаосу були й позитивні нововведення. Тепер освіта оголошувалась безплатною і кожен, хто хотів міг приступити до навчального процесу та здобути початкову освіту. А також у сільських школах Івано-Франківщини та Львівщини дозволили викладати українську мову. Проте з першого класу обов’язковим предметом була російська мова.
Проте школа повністю перебудовувалась на радянський лад. Освітній процес супроводжувався русифікацією. Наприклад, на змаганнях усі команди подавалися лише російською мовою, у роботі з дітьми використовувалися тільки російськомовні пісні, вірші, та ігри. Червона армія намагалась знищити усі націоналістичні елементи.
Також замовчувалися невигідні центральному урядові українські культурні діячі і їх ідеї, зате в найкращих фарбах оспівувалася комуністична партія та усі її діячі.
Нова атеїстична радянська школа не давала церкві дозволу до пропагування українського духовенства. Усі нововведення радянської влади виховували у школярів тотальну байдужість до релігійних та національних питань.
Німецька окупація. Німецькі «народні школи»
Найбільших збитків українській школі нанесла німецька окупація. Загалом на території України фашисти вщент зруйнували вісім тисяч шкіл та десять тисяч шкільних приміщень. Головна мета їхньої освітньої політики – тотальне знімечення населення та виховання покірного покоління, яке б вірно служило німецькому рейху. Сам Гітлер вважав, що гідна освіта на завойованих землях для чужих народів може згубно вплинути на загарбницькі інтереси Німеччини.
Фашисти створювали “народні школи”, у яких було лише чотири класи. Діти вчилися лише лічити, практикували уміння розписатися та вивчали тонкощі покірності німцям. Уміння читати та писати вважалися зайвими. Окупанти заборонили діяльність середніх та вищих шкіл, а також вищих навчальних закладів на загарбаних територіях.
Гітлер боявся повстанців, тому стверджував: «Для ненімецького населення Східної Європи не повинно бути вищих шкіл. Для них досить чотирирічної народної школи. Метою навчання в цій народній школі має бути проста лічба, щонайбільше до 500, вміння розписатися, переконання, що божа заповідь полягає в тому, щоб коритися німцям, бути чесним, старанним і слухняним, а географію можна обмежити фразою: столиця рейху – Берлін”. (З листа Гітлера, 28.05.1940 р.)
В умовах воєнного стану навчальні заклади не мали сталого фінансування. Учителів забезпечувала громада, але педагогів було критично мало, більшість із них вивезли за кордон, вбили або забрали на війну. Представників інтелігенції часто переслідували та забирали до в’язниці як заручників у відповідь на партизанські напади та протести. У цей час активно створювались дитячі садки, адже матері змушені були працювати, щоб забезпечувати сім’ю, яка залишилась без годувальника.
Німці категорично виступали проти розвитку української культури, мови та освіти, забороняли друкувати газети, всі видання проходили жорстку цензуру. З газети «Вісник Станіславської обласної управи» видаляли колонки творчості, де раніше розміщували поезію українських письменників. А 17 листопада 1943 року німці розстріляли двадцять сім українців. Їх затримали під час облави в міському театрі, де українці ставили оперету «Шаріка». Згодом вулиця отримала назву Страчених.
Навчання у підпіллі
Під час Другої світової війни на теренах Івано-Франківщини діяли “лісні школи”, які відкрили партизани. Щоправда, вони були лише початковими, учителям доводилось працювати у дуже складних умовах. Адже не було необхідного обладнання, пристосованих приміщень та педагогічних матеріалів. Здебільшого уроки проводилися у селянських хатах, у лісових сторожках або якщо дозволяла природа – на відкритому повітрі. «Лісні школи» переслідувались німцями, тому доводилося часто змінювати місце розташування. Вчителям критично не вистачало паперу та шкільного приладдя.
Народний комісаріат створив групу працівників, які мали важливе завдання: евакуювати дітей, учителів, вихованців дитячих будинків, вихованців педагогічних навчальних закладів з Івано-Франківщини, Закарпаття та Львівщини у східні райони радянського союзу. Для багатьох українських дітей новий навчальний рік розпочався в інших республіках – Росії, Казахстані, Туркменії та Грузії.
Греко-католицькі священники, монахи навчали дітей у глибокому підпіллі. Більшість священнослужителів німці вивезли за кордон або вбили. Ті, хто залишився, навчали дітей у резиденціях (будинок наданий церквою для священника, що прибув до краю здалеку). Проте це було дуже ризиковано, більшість священників заплатили за таку діяльність своїм життям.
Багато дітей осиротіло. Декотрі з них знайшли прихисток у військових або партизанських загонах. Тут хлопці та дівчата проходили сувору школу військових буднів, ризикували життям. На Івано-Франківщині ситуація контролювалась партизанами, тому школи працювали за радянською програмою. Також діяли підпільні організації. Зазвичай це були молодіжні об’єднання, які складалися зі старшокласників.
Розвиток українських шкіл
Варто зауважити, що до населення Галичини німці ставилися лояльніше, ніж до жителів Наддніпрянської України. На території Івано-Франківщини вціліли майже всі початкові школи. Лише на Станіславщині працювали семирічні школи. Також навчання тут дозволили проводити українською мовою. Видавали підручники, де відображалась українська культура. Учням навіть видавали випускне свідоцтво, де вписували оцінки за поведінку, а також за успіхи з таких як: релігія, німецька мова, українська мова, наука про рідний край, історія, географія, природа, лічба, геометрія, малювання, практичні заняття, спів, руханка, жіночі роботи.
Війна вплинула на науково-дослідницьку діяльність у галузі педагогіки. Науковці намагались удосконалити зміст сучасної освіти, адаптувати її під воєнні дії. Тому було прийнято рішення ввести у шкільну програму навчальні предмети на військово-оборонну тематику, учнів змушували збирали металлолом та лікарські трави, з метою посилити патріотизм особливу увагу приділяли викладанню історії та літератури. Також запровадили п’ятибальну систему оцінювання знань. При школах почали відкриватися майстерні.
Друга світова війна принесла велике горе для Івано-Франківщини та України в цілому. Але навіть у таких важких умовах наш народ розвивався, вчився та творив.