Освітня сфера в Україні завжди потребувала безперервного розвитку та змін, відповідних до нових соціальних, технологічних і демографічних реалій. Особливо гостро це проявляється у часи війни, коли освітяни змушені щодня реагувати на виклики, зберігаючи якість навчання та безпеку дітей. У цьому контексті питання реформування шкільної мережі стає особливо актуальним для Івано-Франківщини — регіону з багатою освітньою традицією, де поєднуються великі міста та малокомплектні села, пише frankivsk.one.
Про долю шкіл області, наслідки освітньої реформи, проблеми та перспективи розвитку йдеться у статті.
Малокомплектні школи: міфи та реальність
Наприкінці березня 2025 року в медіа з’явилася інформація, що в області можуть закрити близько 50 шкіл у 25 громадах. Пов’язували це з законопроєктом №13120, який нібито передбачав закриття шкіл з невеликою кількістю учнів.
Проте, як зазначив Віктор Кімакович, це — маніпуляція. «Ніхто і нічого не закриватиме. Законодавство України чітко визначає, що школу може закрити лише її засновник. Тому слово «закрити» тут некоректне», — пояснює він.
У 2024-2025 та 2025-2026 навчальних роках жодних змін у мережі шкіл не відбуватиметься. Навіть оптимізація чи об’єднання шкіл у рамках реформи Нової української школи не планується. За словами директора, будь-які політичні спекуляції на цю тему є словесною маніпуляцією, яка не має жодного відношення до розвитку освіти.
Нові реалії у 2026–2027 навчальному році
Реформа Нової української школи передбачає поступовий перехід на трирівневу систему: початкова школа (1–4 класи), гімназія (5–9 класи) та ліцей (10–12 класи). Це означає, що вже з 2027 року школи на Прикарпатті та в усій Україні працюватимуть за новою моделлю.
Щоб зрозуміти, як виглядатимуть зміни на практиці, уявімо собі школу у вигаданому містечку Наше. Нині вона працює як повна загальноосвітня школа з 1 по 11 клас. Проте з 2027 року, через недостатню кількість дітей для створення ліцею, ця школа функціонуватиме тільки як гімназія — тобто з 1 по 9 клас. Вона не закривається, а продовжує давати дітям якісну освіту на рівні початкової та базової середньої школи. А якщо демографічна ситуація зміниться й кількість дітей у громаді зросте — школа зможе знову розширитися до ліцею.
Власне, усі зміни напряму пов’язані з демографією. У багатьох прикарпатських селах до війни в перші класи йшло по 90–100 дітей — у таких громадах ліцеї та великі школи залишаться. Але є й інші приклади: початкові школи, де навчалося лише 4–5 учнів на індивідуальній формі. В таких випадках обласний департамент наполягає, щоб школи не закривали, адже початкова освіта має бути максимально наближеною до дітей.
Реформа також вводить певні нормативи. Наприклад, гімназія повинна мати не менше 45 учнів (по 5 дітей у кожному класі з 1 по 9). Якщо учнів менше, школа формально не ліквідується, але втрачає фінансування з держбюджету. Утримання такої школи — справа громади, яка може фінансувати її з місцевого бюджету або залучати кошти донорів.
В Івано-Франківській області сьогодні є вісім шкіл із кількістю менше ніж 45 учнів. І тут саме громада вирішує, що з ними робити:
- перетворити на філію опорної школи,
- призупинити діяльність,
- або ж залишити й утримувати власним коштом.
Саме тому слово «закриття» часто використовується як маніпуляція. У реальності жодна школа автоматично не зникає. Вирішальним фактором є народжуваність і бачення громади, адже вона краще знає перспективи. Якщо видно, що в дитсадках зростає кількість дітей, то є сенс утримувати навіть маленьку школу.
Однак статистика тривожна: народжуваність у багатьох громадах за 2024 рік впала майже на 50%. Наслідки цього стануть очевидними вже через 5–6 років, коли замало дітей приходитиме до перших класів. Це означає, що громади змушені будуть планувати шкільну мережу дуже обережно.
Створення академічних і професійних ліцеїв
Реформа старшої школи є логічним продовженням комплексної трансформації освіти в межах програми НУШ. Учні, котрі тоді розпочали навчання за оновленими стандартами, у 2027-му вперше перейдуть у десятий клас уже в умовах нової системи. Саме вони стануть першими випускниками, для яких профільна середня освіта буде вибудувана за сучасною моделлю.
Ключова зміна полягає у поділі старшої школи на два напрями – академічний і професійний. В академічних ліцеях навчатимуться ті старшокласники, які планують вступати до закладів вищої освіти. Тут буде запроваджено вибір освітніх профілів за галузями – від природничих наук до гуманітарних дисциплін, що дозволить готуватися до обраної спеціальності вже зі шкільної лави. Натомість у професійних ліцеях акцент робитиметься на здобутті практичних навичок і компетентностей, які відкриють шлях до швидшого працевлаштування.
Законодавство й надалі гарантуватиме територіальну доступність лише для початкової та базової освіти. Натомість профільна школа матиме іншу місію – не лише забезпечити якісні знання, а й зорієнтувати підлітків у виборі майбутньої професії.
Про що мало говорять, але це необхідно
Коли ми говоримо про реформу освіти, часто зосереджуємося на структурних змінах — нових програмах, оптимізації мережі закладів чи цифровізації процесів. Та є речі, які лежать у фундаменті, без яких жодна реформа не матиме результату.
Передусім це питання зарплати вчителів. Попри очевидність проблеми, вона й досі залишається невирішеною. Мала заробітна плата не мотивує випускників шкіл обирати педагогічні спеціальності. Як наслідок, в педагогіку вступають не найсильніші абітурієнти, що веде до зниження загальної якості викладання. Якщо ми хочемо, щоб українських дітей навчали найуспішніші та наймотивованіші вчителі, потрібно змінювати цю ситуацію. Престиж професії та конкурсний відбір мають стати запорукою сильної освіти.
Не менш важливе питання — популяризація природничих наук. Фізика, хімія, біологія, інші наукові дисципліни нині втрачають абітурієнтів. Проте саме вони формують інтелектуальний капітал держави й визначають її конкурентоспроможність. Створення освітньої траєкторії, яка відкриє школярам шлях у науку, — завдання як шкільної, так і університетської освіти.
Окремо варто говорити про фінансування освіти. Це не може бути полем для політичних ігор. Інвестиції у школи, лабораторії, навчальне обладнання, а також у комфортні умови навчання — це інвестиції у майбутнє країни.
Ще одна тема, про яку часто мовчать, але яка напряму впливає на школу, — це демографічна ситуація. Пік народжуваності в Україні припав на 2011–2013 роки, коли діяли програми підтримки молодих сімей. Сьогодні ж рівень народжуваності падає, і це безпосередньо відображається на кількості школярів у класах. Якщо не стимулювати народжуваність — як на рівні держави, так і на рівні громад, — будь-які освітні плани будуть лише теорією.
І, нарешті, важлива деталь, яка часто сприймається як дрібниця: шкільна інфраструктура. Харчоблоки, ремонти, безпечні та красиві приміщення, сучасне обладнання — усе це формує відчуття гідності та належності. Коли дитина має доступ до якісної школи, а вчителі працюють із мотивацією, втрачається потреба шукати кращого життя за кордоном.
Таким чином, освіта — це не лише підручники й програми. Це і престиж професії, і соціальна політика, і турбота про дітей у щоденних деталях. Якщо ці речі стануть нормою, тоді реформи справді дадуть результат.