Вишивка для Ірини Струннікової з Івано-Франківська стала не просто захопленням, а способом мислення й формою розмови зі світом мистецтва. Колишня вихователька дитячого садка знайшла власний шлях до живопису, обравши замість пензля голку й нитку. Вона уважно й терпляче переносить на полотно образи відомих картин світових художників, надаючи їм нового звучання через текстуру вишивки, глибину кольору та особисте відчуття гармонії. Її роботи вражають філігранністю виконання, змушують зупинятися, вдивлятися й переосмислювати межу між декоративним мистецтвом і класичним живописом, пише frankivsk.one.
Шлях до мистецтва: дитинство, родина і любов до прекрасного
Ірина Струннікова народилася в родині, де дисципліна й інтелігентність були невід’ємною частиною повсякдення. Пані Ірина народилася у родині військового та лікарки. Тому жінка з дитинства знала, що таке постійна наполеглива праця, порядок і любов до прекрасного, а саме — художнього мистецтва.
Вишивати Ірина навчилася ще змалку — разом з мамою та сестрою. Тоді це були звичні для багатьох речі: серветки, скатертини, декоративні подушки, прості картинки. Але, як і в житті більшості жінок, на довгі роки вишивка відійшла на другий план — робота, родина, діти, щоденні клопоти не залишали простору для повноцінної творчості.
Вихователька дитсадка і внутрішня потреба творити
За фахом Ірина Струннікова — вихователька дитячого садка. Професія, яка вимагає терпіння, уважності до деталей і глибокої емпатії, згодом виявилася несподівано близькою до мистецького процесу.
Любов до живопису жінка пронесла крізь усе життя. Разом із чоловіком вони роками колекціонували великі альбоми з репродукціями картин світових художників, видання провідних музеїв світу. Ці альбоми стали її тихим університетом, постійним джерелом натхнення і візуальної пам’яті.
Народження вишивкомалювання: перші спроби копіювати шедеври
Переломним моментом стали 1996–1997 роки, коли пані Ірина сиділа з маленькою онучкою. Саме тоді з’явилося бажання не просто милуватися репродукціями, а перенести побачене на полотно — нитками, хрестиком, терпінням.
Так створювати вишиті картини Ірина Струннікова розпочала з копії роботи іспанського живописця Сальвадора Далі «Дівчина біля вікна».
Ця перша робота стала своєрідною точкою неповернення. Вона показала, що обраний шлях — не випадковий експеримент, а внутрішня потреба, яка вимагала продовження.
Відтоді, каже Ірина Струннікова, куди б вона не їхала, перш за все шукала схеми до картин. Музеї, книгарні, випадкові крамнички — усе ставало частиною її особистого маршруту у світі мистецтва.
Паралельно зростала й домашня бібліотека — альбоми та книжки з живопису, які вона ретельно збирала роками. Саме вони стали основою для майбутніх робіт і постійним джерелом натхнення.
Так народився її унікальний стиль — вишивкомалювання, де голка замінює пензель, а нитки — фарби.
Діалог із геніями крізь полотно і нитку
Коли Ірина Струннікова береться за чергову роботу, перед нею не просто репродукція з альбому. Перед нею — живий співрозмовник, художник іншої епохи, іншої культури, іншого бачення світу. Вишивання світових шедеврів для неї — це не копіювання, а тихий діалог, що розгортається між голкою і генієм.
Вона уважно вдивляється у погляди персонажів, у ледь помітні тіні на обличчях, у напруження рук, у рух тканини. Кожна деталь має значення, бо саме в деталях — характер митця.
Мікеланджело, да Вінчі, Рафаель: зустріч із Відродженням
Працюючи над ескізами Мікеланджело Буонарроті, Леонардо да Вінчі та Рафаеля Санті, пані Ірина ніби входить у простір італійського Відродження. Це діалог із художниками, які мислили масштабами вічності, гармонії й людської досконалості.
Особливо складними для вишивання стають обличчя та руки — ті частини, де майстри Відродження закладали філософію руху й внутрішньої напруги. Тут не можна схитрувати, спростити або прискорити роботу. Кожен стібок мусить бути на своєму місці, інакше втрачається відчуття живої присутності.
Рембрандт і темрява, що світиться зсередини
Окреме випробування — твори Рембрандта Харменса ван Рейна. Його світлотінь, глибока й майже драматична, вимагає ювелірної точності. Для вишивальниці це означає десятки близьких за тоном ниток, мінімальні переходи кольору, надзвичайну концентрацію.
Рембрандт у її виконанні — не темний і похмурий, а внутрішньо світлий. Світло ніби проростає з глибини полотна, і саме це змушує глядачів довго стояти перед роботою, намагаючись зрозуміти, як нитка може створити таку глибину.
Клімт: золото, орнамент і тиша почуттів
Вишивка «Поцілунку» Густава Клімта стала для пані Ірини особливою розмовою — про ніжність, замкнуту в орнаменті. У цій роботі важливе не лише обличчя, а й ритм візерунків, декоративність, поєднання площини й емоції.
Нитки тут замінюють золото, а повторювані елементи вишивки створюють відчуття пульсації. Робота над Клімтом — це терпіння і повільність, бо поспіх руйнує відчуття інтимності, закладене в оригіналі.
Погляди, які не відпускають: Вермеєр, Веласкес, Енгр
Особливе місце у творчості Ірини Струннікової займають жіночі портрети. «Дівчина з сережкою» Яна Вермеєра, «Інфанта» Дієго Веласкеса, «Графиня Луїза де Оссонвіль» Жана Огюста Домініка Енгра — це роботи, де все вирішує погляд.
Передати цей погляд ниткою — надзавдання. Тут важливий не лише колір очей, а й ледь помітний нахил голови, тінь вій, мікроскопічний перехід світла. Саме тому глядачі часто говорять, що її вишиті портрети дивляться у відповідь.
Франсуа Буше і легкість часу
Зовсім іншої мови вимагають твори Франсуа Буше, зокрема «Весна» із серії «Чотири пори року». Тут панує легкість, повітря, пастель. Для вишивальниці це означає інший темп роботи — ніжні кольори, м’які переходи, увагу до фону, який не менш важливий за центральний образ.
Сучасний виклик: понад 200 кольорів нитки
Дуже масштабною стала композиція «Сцени з римського карнавалу» Пімена Орлова — робота, де використовувалося понад 200 кольорів ниток. Це вже не просто вишивка, а складна система взаємодії кольору, руху і багатофігурності.
Таку композицію Ірина виконувала більше року, але для майстрині це не тягар. Це шлях.
Кожна робота — це складна реконструкція світлотіні, фактури, погляду, напівтону. У підсумку — більше 50 вишитих копій світових шедеврів, які часто неможливо відрізнити від живопису з першого погляду.
Техніка, матеріали і роки терпіння
Схеми для своїх робіт Ірина Струннікова замовляє у столиці. Нитки використовує китайського виробництва, полотно — українське, волинське. Але жоден матеріал не працює сам по собі — головним залишається час.
На створення однієї картини майстриня витрачає від двох місяців до року і восьми місяців, залежно від розміру, складності та кількості кольорів.
Процес вишивання для майстрині — не механічна дія, а медитативний стан. Вона зізнається: під час роботи всі негаразди відступають, а думки зосереджуються на красі та гармонії.
Шедеври, що подорожують світом
Сьогодні вишиті картини Ірини Струннікової зберігаються у приватних колекціях США, Німеччини, Ізраїлю, а також у десятках міст і містечок України. Вони живуть у домівках, де цінують мистецтво, тишу і глибину.
Ірина Струннікова не просто копіює картини. Вона переплітає нитками час, епохи й людські долі, доводячи: справжнє мистецтво не має віку, а голка в руках закоханої в красу жінки здатна стати інструментом вічності.