Перукарні Станиславова, на зламі 19-20 століть, виконували не лише свої прямі функції. Окрім звичних послуг зі стрижки та вкладання волосся, можна було поголитись, доглянути за вусами чи бородою, придбати доглядову косметику, сироватку для росту волосся. Та багато хто любив перукарні саме за можливість дізнатись останні новини та попліткувати, пише frankivsk.one.
Корпорація перукарів
У Станиславівській пресі, на початку 20 століття, можна було прочитати оголошення, що місцеві перукарі та голярі вимушені підняти ціни на свої послуги. Пов’язували це з тим, що вартість життя у Станиславові була досить високою. “Кур’єр” писав, що перукарі вимагають за стрижку чи гоління у вихідні та свята удвічі вищу платню.
Водночас газета висміювала держслужбовців. Ті не могли піднести вартість своїх послуг, на відміну від ремісників, продавців чи промисловців. Дохід не ріс, а перукарські послуги дорожчали. В “Кур’єрі станиславівському” їх називали “бідними”. Держслужбовцям не залишалось нічого іншого, окрім як запускати бороди та відрощувати волосся.
Втім, подорожчання перукарських послуг багатьох чоловіків зовсім не бентежили. У них були свої клопоти у вигляді облисіння. “Кур’єр” активно рекламував засіб для росту волосся від Джона Крейвена-Берлі. І хоч в моді були короткі стрижки та охайні вуса, окремі представники чоловічої статі продовжували мріяти про густу шевелюру та пишну бороду.
Реклама наполягала на тому, аби кожен безплатно випробував чудодійний еліксир для росту волосся. Наївні читачі, нерідко, висилали такому собі Вільяму Скоту до Відня конверти із 20 сотиками. Саме стільки коштував примірник газети, бо еліксир був безплатним. Але чи помагав чудодійний засіб комусь, чи то було просто видурювання грошей, “Кур’єр” не писав. Нових клієнтів перукарські салони Станиславова також не отримали.
“Фризери” Станиславова
Як пише ifoonsku.ucoz.ua, за Австрії перукарні були досить багатофункціональними. Якщо в Станиславові людина приходила до “фризерні”, то окрім стильної зачіски, можна було підстригти бороду, поголитись, закрутити вуса на паризький лад, помити голову спеціальним засобом та обговорити останні плітки.
Не важко здогадатись, що на початку 19 століття модниці Станиславова витрачали на “фризуру” більше часу, хоч і ходили до перукарень рідше. Це вимагало багато зусиль, тож жінки намагались зберегти їх якомога довше. Зачіски були великі та декоровані. Вони замінили, модні раніше, плавні кучері.
Пізніше, високі зачіски оздоблювали плетіннями із кіс, котрі складались в діадеми. 1900 роки принесли зі собою стиль грецьких богинь, але не виключили повністю громіздкі зачіски.
20 століття почалось із моди на накладне волосся. Хто не мав змоги придбати натуральну шевелюру, міг знайти заміну за різною вартістю. Дешевші накладки виготовляли з кінського волосся, а саме, з хвостів та грив. Перукарі Станиславова також продавали перуки із білих буйволячих хвостів. Торговці скупляли хвости, сортували їх за якістю та продавали до Австро-Угорщини.
Хвости чистили за допомогою хімії та фарбували. Згодом вони перетворювались на витвір перукарського мистецтва. “Кур’єр станиславівський”, в жартівливій формі, писав про ці накладки. Мовляв, шанувальники дам, котрі носили накладні шиньйони й гадки не мали, з якої частини тіла буйвола вони були виготовлені.
Але модниць подібні статті не зачіпали. Окрім буйволячих хвостів, для шиньйонів використовували й штучне волосся зі спеціального хімічного матеріалу.
Трохи історії
Перукарська професія має дуже давню історію. Перші бритви використовували ще за 3,5 тис. років до н.е. Їх знайшли в Єгипті. Священники та медики вважались найдавнішими представниками перукарської справи. Окрім того, давні перукарі були дуже шанованими особами. Вся справа у віруваннях. Вважалось, що злі сили можуть потрапити в тіло людини через волосся. А стрижка була способом позбавитись нечистої сили.
Окрім того, перукарі залучались до обрядів хрещення та одруження. За традицією, на дійстві нікого не стригли до танців. Після того, волосся підстригали та зав’язували назад. Так злі духи не могли потрапити в тіло, а добрі вийти з нього.
Давні згадки про перукарське мистецтво відносять нас ще до 5 ст., в Єгипет. Єгиптяни дуже любили за собою доглядати. Вони використовували фарбування, перуки, накручували локони на спеціальні дерев’яні палички.
Середні віки принесли певні зміни. Перукарями тоді були цирульники та працівники лазні. Цирульники надавали ще й медичні послуги: ставили п’явки, робили кровопускання, виривали зуби.
17 століття започаткувало моду на перуки. Тоді перукарське ремесло дуже розвинулось. Зачіски інколи були настільки вигадливі, що потребували спеціального каркаса, до пів метра у висоту. Спорудження їх вимагало кількох годин, а для перукарів – спеціальних диб.
У 19 столітті стався перукарський прорив. А з ним виросли й прибутки для перукарської справи. Жінки отримали нагоду ставати блондинками за допомогою перекису водню. Нікого, втім, не зупиняло, наскільки сильно цей метод псував волосся. Особливо, коли жінки відбілювали його в домашніх умовах. Також відбулось розмежування професії цирульника та медика.
У 20 ст. винайшли перманентну завивку. У народі – хімію. Її перевагою було те, що вона трималась до пів року.
Популярні перукарні Станиславова
Прикладом зразкового санітарного стану, у 20 столітті, була станиславівська перукарня Натана Шраєрапо. Вона знаходилась на Бельведерській, 1. Вже у ті часи для кожного клієнта “фризерні” виділяли окремі інструменти: бритву, щітку для волосся, рушник, гребінь, мило, помазок для піни, губку та пов’язку для вусів.
Пов’язка для вусів була цікавим елементом. В ті часи чоловіки особливо цінували розкішні вуса. А пов’язка використовувалась, щоб захистити їх від пошкоджень під час гоління.
Не менш популярним був заклад Юзефа Шнаппера на Карпінського. Він об’єднував перукарню та крамницю. Відвідувачі могли придбати собі засоби по догляду за обличчям, волоссям, дзеркальця, гребені, ножиці та ін. У 1902 в Станиславові працювало 29 перукарів.
Беньямін Бірер був не лише перукарем, але й винахідником. Так, він у 1903 звертався по патент на вигадану ним модель щипців для завивки волосся. Їх наконечники були особливо зручні в експлуатації. Винахід дозволяв крутити відвідувачок та створювати дійсно вишукані кучері. Містянам щипці прийшлися до душі.
У 1904 Бірер навіть став членом правління Станиславівської спілки перукарів та майстрів з гоління. Канцелярія організації була на Сапєжинській, 20. Також спілка регулювала ціни на перукарські послуги.
Вже у 1906 станиславівські перукарі написали оголошення про підвищення цін на свої послуги. Так, жіноча стрижка на початку 20 ст. коштувала 4 корони, чоловіча – від 1,5 корони, догляд за вусами та бородою – до 2 корон. Середня зарплата у місті складала, на той час, 80-120 корон.
Спілка перукарів також проводила курси для молодих майстрів. На ці заходи приїздили професіонали перукарської справи зі Львова. Наприклад, у 1912 курси відбувались на “міському базарі”, що на сучасній Галицькій, 7а. Їх організація стала можлива, завдяки технологічному інституту Львова.
Місяць навчання був безплатним. В них взяли участь 50 осіб. Слухачі занять навіть попросили продовжити навчання. Тож, замість 31 дня, майбутні перукарі покращували свої вміння, практично, два місяці.