28 вересня 1868 року в Станіславові трапився малий апокаліпсис – лютувала велика пожежа, під час якої згоріло більше третини міста. В історичних джерелах вона відома під солодкою назвою “мармулядова” – пише frankivsk.one.
Як все трапилося і чому така назва
За офіційною версією, горіти почало в будинку вдови Вермутової – Ханни Двойри, що жила на вулиці Липовій, 224 (зараз Шевченка, 26). Існує дві версії, хто ж спричинив ту пожежу: чи то сама господиня, чи то двоє її наймитів Петро Погвізд та Юзеф Ліховник. Але беззаперечний факт, що ця історична подія трапилася через куховарство. В саду обійстя на відкритому вогні в величезному казані варилось сливове варення, чи як місцеві казали в той час, “мармуляда”.
Очевидці стверджували, що опівдні подув сильний вітер і розніс гарячі іскри на просмолений дах сусідньої стайні, і далі на наступні будинки. Суха спекотна погода та сильний вітер сприяли поширенню вогню.Також більшість будівель в той час були дерев’яними, із солом’яними стріхами, які дуже часто просочували нафтою, щоб не протікали. Вогонь поширювався настільки швидко, що зупинити його було практично неможливо. Малий апокаліпсис панував на всьому середмісті: сучасних вулицях Шевченка, Незалежності, Бачинського, Гаркуші, Мельничука, Вічевому майдані та Ринковою площею. Сильно постраждав вірменський костел, в ратуші впали перекриття, повністю були зруйновані 260 приватних будинків (в той час в місті було 800 житлових будинків, з них 370 – дерев’яних). Без житла залишилось приблизно 6 тисяч осіб.
Вогонь дійшов навіть до вокзалу, який тільки 2 роки як збудували. Завдяки великим зусиллям колійовців Львівсько-Чернівецької залізниці вокзал і “Локомотивовня” були врятовані та майже не пошкоджені. Те, що врятували останню, було дуже важливо, адже інакше була б паралізована залізниця. Також зупинилася б її розбудова в напрямку до Румунії.
Відродження фенікса
На щастя, жертв “Мармулядової” пожежі було небагато: одна старенька жінка та одна корова. А от фінансові збитки були шалені. Новий бургомістр Ігнацій Камінський здійснив облік збитків, згідно з яким місто втратило астрономічну суму – 1 мільйон ринських (тогочасна грошова валюта Австро-Угорщини). Застрахованими були лише деякі будівлі, тож австрійськими страховими компаніями було компенсовано лише 300 тисяч.
Після пожежі на відбудову Станіславівського повіту австрійським урядом було виділено пів мільйона ринських. Спочатку ця сума була оформлена як позика з 7 відсотками річних, та через рік уряд вирішив, що повертати її не потрібно.
А ще Ігнацій Камінський вирішив організувати лотерею, всі кошти з якої пішли на відбудову міста. Акцію підтримав навіть цісар Франц Йосиф, особисто пожертвувавши 6000 ринських.
Цікаво, що результатом пожежі став не занепад, а навпаки, швидкий розвиток Станіславова. Результати роботи бургомістра Ігнація Камінського та головного архітектора Владислава Мюльна вражали: якщо раніше в центрі міста були вузькі вулички з тісними халупами, то тепер тут красувалися величні приватні та громадські будівлі з правильним плануванням. Будинки прикрашали ґанки з колонами та квітучі сади. Громадяни мали можливість отримати кредит на будівництво оселі на вигідних безвідсоткових умовах.
Місто відновлювалося дуже швидко. Очевидці промислової виставки, яка відбулася в місті в 1875 році, стверджували, що вже майже нічого не нагадувало про ту фатальну пожежу. А в 1880 році до Станіславова прибув цісар Франц Йосиф і був дуже задоволений тим, як виглядало місто. Тогочасна преса писала, що місто, неначе фенікс, постає з вогню та попелу.
Перша пожежна служба
Міська влада добре засвоїла урок щодо протипожежних заходів. Тепер будинки зводили з каменю та цегли. Покривати будинки матеріалами, які легко займаються, стало заборонено. За цим суворо стежили, а порушників карали штрафами.
В 1869 році в місті з’явилася перша пожежна служба. Загін пожежників складався з 36 осіб та інспектора. За прикладом тогочасної Європи, пожежники мали в озброєнні кінно-бочковий хід.
