Гончарство – належить до традиційних українських ремесел та нашої мистецької культури. Це виготовлення різноманітних керамічних виробів із гончарної глини. Від трипільської культури і до сучасності – методи виготовлення посуду не зазнали суттєвих змін. Ні метал, ні пластмаса, ні скло не витіснило глини. Навпаки, гончарні вироби стають все більше популярними на сучасному ринку, пише frankivsk.one. Все завдяки екологічності, вигоді та естетичному вигляду. Тож, ознайомимось з гончарством на Франківщині.
Як розвивалось гончарство на Покутті
В Коломиї гончарством почали займатись ще до нашої ери. Особливого розквіту зазнало в добу трипільської культури. Динамічного розвитку зазнало в 17 столітті. А в 19 столітті гончарство – одна з найважливіших галузей українського ремісництва. Глиняні вироби продавались не лише на ярмарках Прикарпаття, а й за межами України. В кінці 19 ст. гончарство на Прикарпатті занепало. Із двохсот гончарів залишилось 30.
У 20 ст. в Коломиї почав працювати завод з видобутку глини, що і стало поштовхом до відродження гончарства. У Станиславові відкривається низка творчих об’єднань. В 1981 році в Коломиї відкрився ще один відділ Івано-Франківської художньо-виробничої майстерні Спілки художників України. Філія представила вироби Кахнікевичів на Республіканській виставці, яка пройшла в 1983 року в Києві. Коломия виступала як центр гончарства. Кахнікевичі були удостоєні звання Народних майстрів.
Хто такі Кахнікевичі
Родина Кахнікевичів-Біоскурських є однією з найвідоміших через гончарів. Голова сім’ї Василь Федорович Кахнікевич займався цим ремеслом більше 70 років і передав досвід дочкам Марії та Надії.
Народився пан Василь 1917 року в Коломиї у відомій родині гончарів Марії Білоскурської та Федора Кахнікевича. Їх витвори гончарного мистецтва можна було побачити на всіх ринках Прикарпаття. Серед 43 гончарів Прикарпаття Білоскурські та Кахнікевичі виділялись своєю майстерністю. Сучасні гончарі перейняли їх традиції випалювання глини. Серед них Григорій Цвілик, Михайло Рощиб’юк. Митці стверджують, що унікальна техніка дозволяє виробам залишатись довговічними і витривалими.
Кахнікевичі займаються гончарством по традиційній технології, на всіх етапах самостійно. Піч для випалювання була спроектована головою сім’ї паном Василем. Кахнікевичі володіють багатьма прийомами декорування та зберігають асортимент виробів з давніх-давен. Для оздоби використовують рослинні та геометричні стилізовані мотиви, зелені та темно-коричневі фарби на ясному тонованому тлі, або блідо-зелені на темному. Композиція – проста, з кількох мотивів. Митці не створюють вироби спеціально для музеїв, а роблять їх зручними для побуту. Гончарі мають унікальне відчуття форми, функціонування і декору.
Надія Кахнікевич – мисткиня у п’ятому поколінні
Надія Василівна народилась в 1947 році. З 1982 року почала виготовляти глиняні вироби. З 1991 стала учасником Спілки народних майстрів України. Згодом, в 2007 отримала звання заслуженого майстра української та народної творчості. Її гончарні вироби, що відображають природу, її багатогранність та динаміку життя, представлені в музеях народного мистецтва України та за її межами.
Мисткиня використовує в гончарстві покутський розпис. Для нього характерні квіти, хвилі, зелені, коричневі та білі цятки. Гончарі розмальовують вироби сумішшю з білої і сірої глиною з фарбниками.
Пані Надія, часто, приймала участь у добуванні глини. В Коломиї, здавна, добували цінний матеріал, так як на річці Прут є поклади глини. Це дуже кропітка робота, яка проводиться вручну. Прикарпатська глина дуже пластична, чиста, багата на мінерали та цінна. Кажуть, на території Гуцульщини колись було море. Пані Надія підтверджує той факт, так як неодноразово знаходила ракушки та поклади солі. Коли в Коломиї був керамічний завод, глину добували в дуже великих кількостях, що не могло не відобразитись на сучасності. Багато територій з покладами опустіли, а інші, часто, віддаються під забудови. Пані Кахнікевич зі спільнотою гончарів борються за те, щоб поклади цінної глини зберегли. Атже таку сировину неможливо замінити чи синтезувати.
Мисткиня ділиться, що відвідує фестивалі народної творчості, виставки, цікавиться сучасними тенденціями і навіть пробує щось нове. Але все одно, повертається до класичної покутської кераміки. Виготовляє вироби на замовлення з античними мотивами чи на сучасний лад. Пані Надія впевнена, що традиції потрібно берегти і розвивати, передавати наступним поколінням сутність гуцульського менталітету. Стверджує, що невпинний прогрес не зміг відділити їх від природи, гір, лісів, річок, неба. Краса продовжує милувати око і надихати до роботи.
Гончарство – ремесло, яке передавалось від діда-прадіда. Як каже пані Надія Кахнікевич, своє традиційне потрібно берегти, відроджувати та передавати знання майбутнім поколінням. Адже в гончарстві – стародавня трипільська культура, знання предків та велика цінність для українського мистецтва.
