Нерідко, ми стикаємось із такими фразами як “жінка повинна”, “чоловік повинен”. Так вже повелось здавна, що жінка ти чи чоловік, маєш відповідати певним очікуванням. Найпоширенішими є: жінка повинна бути тендітною і красивою, а чоловік – сильним і мужнім. Схожі стереотипи є і на ринку праці, пише frankivsk.one. Тож, розберемось, що таке гендерні стереотипи в цій сфері і як з ними борються на Франківщині.
Що таке гендерні стереотипи
Гендерні стереотипи – це сформовані на протязі тривалого часу уявлення про те, якими повинні бути представники того чи іншого гендеру. Сюди, також, відноситься присвоєння певної поведінки.
Гендерні ролі – це певний очікуваний тип поведінки від жінок та чоловіків, відповідно до соціокультурних умов проживання. Іншими словами – це певні риси характеру, які вважають характерними для обох статей.
У побуті ми, часто, стикаємось з гендерною нерівністю. Найбльш явно вона була виражена в минулому. Наприклад, коли вважали, що жінки не мають права навчатись чи працювати, а їх головним обов’язком було жити як “прикраса” для чоловіка та у всьому підкорятись. Ще одним поширеним уявленням в суспільстві є те, що жінка – берегиня домашнього вогнища, вона повинна народжувати, турбуватись про добробут сім’ї, затишок, харчування. Чоловіки ж – мисливці і головним їх завданням є заробляння грошей.
Можливо, ми не помічаємо, але більшість гендерних стереотипів батьки закладають нам з дитинства. Наприклад, дівчатка повинні носити рожеве, блискітки, бантики і бавитись ляльками, а хлопчики – машинками та носити синій, стриманий одяг.
Схожі стереотипи розповсюджені і відносно кольору волосся. Блондинки, зазвичай, вважаються недалекими, мають носити кориткі плаття, бути спокусницями. Якщо чоловік відвідує зал і має на собі гору м’язів, автоматично вважається теж тупеньким.
Гендерні стереотипи на ринку праці
Крім побуту, гендерні стереотипи розповсюджені і на ринку праці. 60% українців впевнені, що професії діляться на чоловічі та жіночі. Наприклад, жінки, зазвичай, повинні більше зусиль докласти, аби довести свій професійний рівень і можливість займати відповідальну посаду. Щодо керівної посади на підприємстві – теж. Якщо жінка керує організацією, постає купа питань і недовіра – чи може жінка нести на собі такий тиск відповідальності? Атже, всі звикли, що чоловіки – політики, директори, керівники.
Добре, що прогрес в суспільстві помітний і щодо гендерної рівності. Всі звикають поступово до того, що жінки мають такі ж права як і чоловіки. Та, все ж, з обережністю та пильністю в тій чи іншій професії відносяться до гендерів.
У Франківську теж стоїть питання гендерної рівності на ринку праці. Відомо, що серед безробітних є трохи більша частка жінок (приблизно 58%). Це говорить про те, що жінкам, все ж, трохи важче знайти роботу. Щоб змінити уявлення про гендерні стереотипи та гендерну нерівність, Івано-Франківська служба зайнятості проводить цільові семінари. Профорієнтаційні послуги надаються безробітним чоловікам та жінкам. Їх залучають до оплачуваних тимчасових громадських та інших робіт.
Жінками в чоловічих професіях, все ж, менше дивуються ніж чоловіками в жіночих. Усі звикли, що перукар чи майстер манікюру – це жінка. Та у Франківську і такі стереотипи руйнуються, завдяки сміливим чоловікам, які слухають поклик свого серця і йдуть за мрією. Ось декілька історій про сучасних франківців, які опанували так звані “жіночі професії”.
Вчитель початкових класів
У Фракнівську серед кількох сотень вчительок є всього кілька вчителів-чоловіків. Атже в суспільстві і досі є стереотип, що вчити і виховувати дітей повинна жінка. Бельбас Михайло працює вчителем всупереч цьому твердженню ось уже з 1983 року.
Пан Михайло віддається роботі сповна, а його уроки для початкових класів – наче вистава в театр, – так захопливо та натхненно вчитель проводить уроки. Пан Бельбас має особливий підхід до діток. Дітей називає сонечками, або насмішливо монстриками, коли вони бешкетують.
У Львівському Інституті Початкової школи захоплення педагогікою пану Михайлу прищепив завідувач кафедрою. Вчитель стверджує, що без любові до дітей неможливо їх навчати, порівнює вчителювання з материнством. Пан Михайло стверджує, що якби не любив своїх першачків, не міг би працювати вчителем. Каже, що діти бувають різні, тож підхід теж повинен бути різним. Він навчав багатьох дітей і тішиться, коли ті приводять до першого класу вже власних.
Більше 30 років вчителювання адаптували Бельбаса Михайла до нових норм навчання. Класи у нього завжди більше тридцяти діток, бувало і 43. Заспокоїти таку кількість – важко. Але обдарований педагог і тут знаходив способи домовитись, навіть з такими малими дітьми. Наприклад, за гарну поведінку, не давав домашніх завдань.
Крім того, пан Михайло створює і власну програму навчання. Підходить до цього творчо і працює на кінцевий результат. Весь час знаходиться на зв’язку з батьками. Каже, що за свій багаторічний досвід не пригадує конфліктів. Пан Михайло вважає себе гарним психологом і вміє знаходити підхід як до діток, так і до дорослих. Вчить дітей бути добрими та стверджує, що підхід до дитини можна знайти через розуміння того як живе їхня сім’я. Незважаючи на вік, Михайло Бельбас завжди готовий навчатись новому та прив’язувати малюкам любов до навчання.
Майстер манікюру
Франківський майстер манікюру Влад викликає захоплення у містянок. Він більше семи років працює в цьому бізнесі, хоч за освітою є юристом. З юриспруденцією мати справу йому не довелось. Натомість, працював торговельним агентом, менеджером з продажу.
Стати нейл-майстром Міщенку Владу порадила сестра. Вона запевняла, що це прибуткова справа. Та й чоловік у цій сфері викликатиме лише захоплення та зацікавлення у франківчанок. Спочатку, справа йому не пішла, тож він поїхав на заробітки. Там, за якийсь час прийняв рішення повернутись та зайнятись власною манікюрною справою вже професійно.
Щоб завоювати авторитет серед клієнток, потрібен був час. Влад поїхав на навчання у Київ. Після повернення, влаштувався адміністратором у Франківський салон краси, де заручився підтримкою колег, які і рекомендували його своїм відвідувачам.
Майстер манікюру цікавиться дизайном та вигадує свої складні та привабливі мотиви, які втілює спочатку на типсах, а тоді на нігтях. Хоча, як таких, навичок малювання він не має. Пригадує, що малював ще як у школі. Влад стверджує, що аби рости, потрібно вчитись новому і він до цього має неабияку жагу. Благо, конкуренції з іншими чоловіками у нейл-сфері він не має, а з жінками конкурувати йому лише на руку.
Майстер працює регіональним представником та технологом марки гель-лаків, проводить майстер-класи та навчання майстрів манікюру.
У Франківську пан Влад має власний салон з кількома працівниками, який він впевнено розширює. Жінка та друзі підтримують його в бажанні розвивати манікюрний бізнес, а на думки решти йому байдуже. Попри різні чутки, Влад ставиться до них з гумором і стверджує, що поганої реклами не буває, але головне – хороший авторитет.
Тренер танців на пілоні
Ще одна стереотипна професія, атже стандартно вже, що вчити танцям на пілоні може жінка. Це твердження спростовує франківець Поплавський Олег. Сам він військовий, а вчитель танців на пілоні – це його друга улюблена професія. Він стверджує, що Pole Dance можуть займатись лише сильні люди. Потрібно мати міцну витримку, бажання, атже такі танці тренують все тіло.
Більшість помилково плутає Pole Dance зі стриптизом. Але Pole Dance не стоїть в одному ряду із класичним стриптизом. В Pole Dance є такий різновид як Pole Exotic. Він є наближеним до стриптизу, так як заняття проводять у спеціальному взутті на високій платформі (стрипах).
Олег стверджує, що заняття на пілоні добре тренують все тіло, з акцентом на руках та пресі. Пригадує, що завжди тримав себе у формі, але шукав щось цікавіше ніж спорт. Тоді він переглянув кілька виступів чоловіків на чемпіонаті Pole Sport і зрозумів, що повітряна акробатика його захопила. Коли проживав в Дніпрі, брав уроки танцю на пілоні, вчив нові елементи, практикував їх, додатково ходив на бруси, бігав. Бувало, що вдень він мав два заняття з танцю, а одне із розтяжки.
У 2018 році він взяв участь у чемпіонаті і здобув друге місце. На змаганнях в Коломиї – перше. Так як в Україні діє Федерація спорту на пілоні і повітряної акробатики України в Харкові та Федерація поул спорту і повітряної акробатики в Києві, в майбутньому надіється ще взяти участь в змаганнях у цих містах. Каже, що це квиток в Європу.
Олег Поплавський також є тренером. Має групи із дорослих та дітей. Каже, що діти менше бояться виконувати різні фігури. Він без проблем тримає дисципліну в групах дітей. Наповнює заняття елементами гри, так як стверджує, що так легше їх зацікавити. Серед дітей більше дівчаток. Хлопці приходять рідко. Наймолодшим спортсменам 5-6 років.
Олег розповідає, що гарні задатки мають ті діти, які раніше ходили на гімнастику, в них більше зацікавлення. Гнучке тіло краще піддається тренуванню. Буває і таке, що не виходить, тому треба вміти підтримати та заохотити дитину, щоб та не втратила віру в себе. Олег Поплавський тренує і жінок. Каже, багато хто не розказує про своє заняття, займається для себе. Але є і ті, котрі пишаються власними здобутками та діляться в соцмережах.
Пана Олега підтримують дружина, близькі і колеги. Хоча, розказує, що доводилось чути насмішки в свою сторону. Він жартував у відповідь та не ображався, атже не мав наміру нікому нічого доводити. Пан Олег планує займатись акробатикою і каже, що головне – бажання і ніколи не буває пізно.
Таким чином, гендерні стереотипи – це пережитки минулого і це доводять сміливі франківці, які не побоялись йти за покликанням та не зупинялись на своєму шляху до успіху.
